Контрольований експорт як стратегічний ресурс. Аргументи, ризики та архітектура відкриття ринку озброєнь України

Центр Формування Політики
30 черв.
Читати 22 хв

Розділ 1. Нормативно-правове регулювання

Експорт озброєнь – доволі чутливий сегмент зовнішньоекономічної діяльності будь-якої держави, включно з тими, що вже десятками років не перебували у збройних конфліктах. Він перебуває на перетині питань національної безпеки, міжнародного права та оборонної промисловості, відтак, має особливе нормативно-правове регулювання і ускладнені процедури порівняно з іншими комерційними галузями.

Окрім Конституції України, що задає загальні принципи безпеки та суверенітету, і Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, який визначає загальні правила експорту, основним спеціальним законом, що регулює визначення, ліцензування, контроль та інші питання стосовно експорту зброї є Закон України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”.

Для визначення чинного нормативно-правового регулювання та законних підстав для обмеження експорту зброї ми проведемо комплексний аналіз застосовного законодавства, починаючи від Основного Закону до ключових підзаконних актів.

1.1. Конституційне регулювання

Фундаментальні засади безпекової та економічної політики України, до якої належить експорт озброєння, визначаються Основним Законом – Конституцією України.

Стаття 17: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.»

Ця норма закладає конституційний пріоритет національної безпеки над комерційними інтересами. Відповідно, держава має право і обов’язок контролювати експорт озброєння, щоб не допустити загрози безпеці держави (наприклад, у разі передачі зброї в потенційно небезпечні регіони чи акторам).

Стаття 18: “Зовнішньополітична діяльність України спрямовується на забезпечення її національних інтересів і безпеки…”

Експорт зброї, як частина зовнішньоекономічної діяльності, повинен відповідати зовнішньополітичній доктрині України — зокрема, орієнтації на міжнародне право, партнерство з НАТО, ЄС та участь у режимах експортного контролю.

Стаття 92: “Виключно Законами України визначаються: [...] 9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; [...] 17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; [...] 19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;”

Отже, саме Верховна Рада України визначає правові основи для:

експортного контролю;
діяльності оборонного комплексу;
законодавчих обмежень, які діють під час війни.

Конституція України не містить окремої статті про особливості експорту озброєнь, але комплексно визначає правову рамку, в якій такий експорт здійснюється. Це поєднання положень про національну безпеку, державне управління зовнішньоекономічною діяльністю, зовнішню політику, а також повноваження ключових державних інституцій. Під час війни, на практиці, ця рамка трансформується у бік централізації, пріоритету публічного над приватним та виключного впливу Президента і РНБО.

1.2. Законодавче регулювання

Ключовими нормативно-правовими актами в регулюванні експорту озброєння є Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (загальний закон щодо держрегулювання експорту) і Закон України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” (спеціальний закон щодо експортного контролю озброєнь та критичних технологій).

1.2.1. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”

Базовий закон створює правову основу для механізмів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, регулювання здійснюється через:

ліцензування;
квотування;
заборони;
сертифікацію;
стандартизацію;
митно-тарифне регулюваня.

Відповідно до ст. 16 Закону, ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні відповідно до вимог державної безпеки. Згідно зі ст. 20, експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для ї виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів (включаючи матеріали у вигляді тепловипромінюючих зборок), технологій, устаткування, установок, спеціальних неядерних матеріалів та пов'язаних з ними послуг, джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів продукції, технологій і послуг, які в даний час використовуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю України, яка визначається законами України, можуть здійснювати лише уповноважені Україною як державою субʼєкти зовнішньоекономічної діяльності.

Призначення цих субʼєктів і регулювання відповідних експортно-імпортних операцій належать до компетенції Кабінету Міністрів України, який має погоджувати свої рішення з відповідним Комітетом Верховної Ради України.

В інших аспектах Закон не надає конкретизації щодо експортного контролю озброєнь та критичних технологій – ці питання регулюються спеціальним актом.

1.2.2. Закон України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”

Це спеціальний закон, що є основним актом у сфері експортного контролю озброєнь та критичних технологій. Він встановлює засади державного контролю за експортом, імпортом, транзитом, тимчасовим ввезенням/вивезенням товарів військового призначення (ТВП) та товарів подвійного використання (ТПВ), визначає повноваження органів, права та обовʼязки субʼєктів, процедури ліцензування.

Закон розмежовує поняття ТВП і ТПВ:

Товари військового призначення – спеціально спроєктовані чи модифіковані для застосування у військовій сфері (зброя, боєприпаси, компоненти).

Товари подвійного призначення – товари, які можуть використовуватися як у цивільних, так і у військових цілях (технології, софт, обладнання).

Міжнародна передача – будь-яке переміщення товару через митний кордон України.

Контроль здійснюється з метою:

недопущення поширення зброї масового ураження;
захисту національної безпеки;
виконання міжнародних зобовʼязань України.

Ключовими субʼєктами у сфері відповідного експортного контролю є:

Державна служба експортного контролю України (ДСЕК) – ключовий орган ліцензування, обліку, контролю;
Кабінет Міністрів України – затверджує переліки товарів та формує політику;
Міністерство оборони, МЗС, СБУ, Держмитслужба – здійснюють погодження, аналіз ризиків, перевірки контрагентів.

Експорт/імпорт ТВП дозволено лише:

юридичним особам, які отримали право на здійснення такої діяльності (ліцензія суб’єкта);
за індивідуальними ліцензіями на кожну передачу;
лише через уповноважені органи державної влади або підприємства (у випадку зброї — державні компанії, що входять до "Укроборонпрому").

Узагальнено процедура ліцензування відбувається в 4 етапи.

Етап №1. Реєстрація субʼєкта.

Підприємство подає документи до ДСЕК;
Отримує реєстрацію як субʼєкт здійснення міжнародних передач;
Надається дозвіл на право ведення діяльності з товарами військового призначення.

Етап №2. Подання заявки на конкретну операцію.

Заявник подає:
опис товару (зразки, ТТХ, коди згідно з Переліком);
енд-юзер сертифікат (запевнення кінцевого використання);
контракт або наміри сторін;
інформацію про покупця/одержувача, логістичний маршрут;
листи від МОУ або іншого компетентного органу (при потребі);
для ТПВ — можливі експертні висновки (технічні, митні тощо).

Етап №3. Міжвідомче погодження.

ДСЕКУ надсилає заявку на погодження до:
Міноборони — оцінка безпекових наслідків;
СБУ — перевірка контрагента;
МЗС — перевірка на відповідність зовнішньополітичній позиції, ембарго.

Етап №4. Видача ліцензій.

Рішення ухвалюється на підставі погодження всіх органів. Видається індивідуальна ліцензія з вказанням обсягів, терміну, умов.

Закон передбачає три типи дозволів:

Разовий дозвіл – видається для здійснення однієї конкретної міжнародної передачі товарів.
Генеральний дозвіл – надається у разі передбачення неодноразових передач конкретним кінцевим споживачам за зовнішньоекономічними договорами протягом дії дозволу, який є дійсним не більш як три роки.
Відкритий дозвіл – видається для неодноразових передач різним кінцевим споживачам конкретної держави призначення за договорами, укладеними протягом строку дії дозволу, який також не перевищує трьох років.

Обов'язковими умовами для отримання генерального та відкритого дозволів є наявність системи внутрішньофірмового експортного контролю, належне зберігання документів та подання звітності про фактичне використання дозволу.

Закон встановлює максимальні строки розгляду заяв на видачу дозволів:

45 днів: щодо експорту товарів військового призначення.
30 днів: щодо експорту товарів подвійного використання та тимчасового вивезення будь-яких товарів.
15 днів: щодо імпорту, транзиту та тимчасового вивезення або ввезення товарів для демонстрування на виставках, ярмарках тощо.

У разі необхідності міжвідомчого узгодження загальний строк розгляду не може перевищувати 90 днів.

1.3. Регулювання заборони експорту

Попри офіційну державну політику та комунікацію державних органів і військово-політичного керівництва щодо заборони експорту озброєнь під час дії правового режиму воєнного стану, не існує жодного публічного документу, нормативно-правового акту, закону чи підзаконного акту, який би запроваджував або регулював таку заборону.

Де-юре відповідної заборони в Україні немає. Єдина офіційна інформація, яку озвучували уповноважені особи – це коментар ексголови ДСЕКУ Олександра Павліченка від 13 липня 2022 року наступного змісту:

“В таких умовах, коли наша армія потребує зброї ми не можемо дозволити її вільний експорт до інших країн. Разом з цим хочу сказати, що якихось заборон у нас немає. Але на практиці отримати у нас дозвіл на експорт зброї дуже складно”

Жодних інших документів чи офіційних рішень на формалізацію, доповнення чи зміну цієї позиції з того часу не було ухвалено. Де-факто заборона експорту діє на практиці, хоча не регулюється юридично – ДСЕКУ просто не видає дозволи і ліцензії субʼєктам господарювання на здійснення експортних операцій. Рішення про експорт кожної одиниці продукції оборонного призначення приймається політично – через Міжвідомчу комісію з питань військово-технічного співробітництва та експортного контролю. Результат – практична зупинка експорту, навіть у частині номенклатури, що не використовується ЗСУ.

Розділ 2. Мапа стейкхолдерів

Мапа стейкхолдерів щодо реалізації експорту озброєнь, зокрема, під час дії правового режиму воєнного стану, виглядає наступним чином.

Субʼєкти господарювання (експортери) – державні та приватні компанії, які мають право експортувати товари військового призначення.

Укладають зовнішньоекономічні контракти.
Подають документи на отримання дозволу до ДСЕКУ.
Мають внутрішньофірмову систему експортного контролю.
Ведуть облік і подають звітність.

Державна служба експортного контролю України (ДСЕКУ) – центральний орган виконавчої влади, підпорядкований КМУ.

Приймає та розглядає заяви.
Проводить міжвідомчі погодження.
Приймає рішення про надання або відмову у дозволі.
Контролює дотримання законодавства.
Видає накази про скасування чи зупинення дозволу.

Міжвідомча комісія з питань політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю – колегіальний орган при РНБО або КМУ (залежно від періоду), що координує загальну політику.

Узгоджує політичну доцільність експорту.
Дає висновки щодо конкретних експортів.
Розглядає спірні випадки.

Міністерство закордонних справ України

Дає зовнішньополітичний висновок щодо держави-одержувача.
Узгоджує, чи не суперечить передача міжнародним зобов’язанням України.

Міністерство оборони України

Дає висновки щодо військового призначення та безпечності передачі.
Зазвичай задіяне, коли йдеться про зброю, виготовлену в оборонно-промисловому комплексі.

Служба безпеки України

Проводить перевірки суб’єктів.
Дає оцінку ризиків, пов’язаних з можливим перепродажем зброї третім сторонам.

Державна митна служба України

Здійснює митне оформлення на підставі виданого дозволу ДСЕКУ.
Перевіряє відповідність декларованих товарів дозволу.
Може зупиняти товари у разі сумнівів у законності експорту.

РНБО України

Здійснює стратегічне управління експортним контролем.
У період воєнного стану може встановлювати додаткові обмеження або дозволи.

Розділ 3. Упущені можливості

3.1. Фінансова сталість ВПК України: недовикористаний потенціал і необхідність експорту

3.1.1. Поточна виробнича спроможність

За даними Технологічних сил України, станом на кінець 2024 року вітчизняні оборонні компанії мали змогу виробити:

1 720 679 одиниць дронів та засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ),зокрема:
- понад 1 600 000 FPV-дронів;
- майже 73 000 ударних дронів;
- 1 600+ далекобійних дронів.

Проте фактичне виробництво було значно нижчим: 63% виробничих потужностей залишились

незавантаженими через брак фінансування.

3.1.2. Дефіцит бюджетного фінансування

Міністр з питань стратегічних галузей Герман Сметанін заявив, що:

Потенціал оборонної промисловості України — до 35 млрд доларів на рік.
Поточне фінансування — приблизно 14 млрд доларів на рік.

Тобто наявна ресурсна база дозволяє збільшити виробництво у 2,5 рази, але для цього бракує понад 21 млрд доларів щороку.

У 2023 році видатки на національну безпеку й оборону з бюджету України склали 1,8 трлн грн (~48,6 млрд дол.), з яких лише частина йде на внутрішнє виробництво — решта на утримання армії, закупівлі за кордоном тощо (дані Мінфіну України).

3.1.3. Вплив монопсонії

Оборонна промисловість України функціонує в умовах монопсонії — ситуації, коли існує лише один покупець (держава). Внаслідок цього:

Виробники не мають змоги реалізовувати надлишкову продукцію.
Відсутній стимул для масштабування виробництва.
При виникненні затримок з держзамовленням (ДОЗ) підприємства зупиняються.

Дані опитування 34 приватних виробників (лютий 2025):

85% планують релокацію або вже перенесли виробництво за кордон.
63% назвали головною причиною — відсутність доступу до експорту.
47% — недостатній обсяг державного замовлення.
22% — збитковість ДОЗ через затримки оплат або невигідну ціну.

3.1.4. Втрачена валютна виручка

За оцінками аналітиків Центру оборонних стратегій та ГО "Технологічні сили України":

Потенційний експортний дохід — до 2 млрд доларів США на рік.
Фактичний експорт у 2023 році — менше 50 млн доларів (падіння на понад 95% у порівнянні з 2021 роком).

Це означає щорічну втрату валютних надходжень на понад 1,95 млрд доларів, які могли би зміцнити гривню, збільшити резерви НБУ, та бути спрямовані на реінвестування у ВПК.

Порівняльні дані з інших країн:

Країна	Обсяг експорту озброєнь (2022–2023, SIPRI)	Частка у ВВП
Туреччина	$2.4 млрд	~0.3%
Південна Корея	$7.0 млрд	~0.5%
Україна	$47 млн (оцінка 2023)	<0.01%

3.1.5. Внутрішні економічні наслідки

Внаслідок замороженого експорту:

Знижується ділова активність в індустрії — підприємства не інвестують у R&D;
Падає податкова база — менше ПДФО, менше ПДВ, менше надходжень до місцевих бюджетів;
Втрачаються робочі місця — і водночас триває витік кадрів (особливо інженерних);
Погіршується стан технологічної незалежності — релоковані компанії реєструються за кордоном, де й залишають свої ноу-хау.

3.1.6. Висновок

Відсутність механізму повноцінного експорту перетворює Україну з потенційного нетто-донора глобальної системи безпеки на бюджетозалежного споживача допомоги. Умови ринку та масштаби війни створили унікальне “вікно можливостей”, яке не може бути реалізоване без структурної реформи експортної політики у сфері ВПК.

Експорт не має замінювати ДОЗ — він має доповнювати його як механізм фінансової сталості й довгострокового розвитку оборонної економіки.

3.2. Збереження і розвиток оборонної індустрії України

3.2.1. Структура оборонної індустрії України

Українська військово-промислова індустрія складається з:

понад 250 приватних оборонних компаній;
близько 130 підприємств ДК "Укроборонпром", частина з яких консолідуються у нову структуру — АТ "Українська оборонна промисловість";
тисячі суміжних підприємств, що забезпечують виробництво компонентів, логістику, IT-рішення, ремонт.

Це одна з найважливіших залишкових індустріальних екосистем в Україні з високою доданою вартістю, інженерною базою та стратегічною значимістю.

За різними оцінками, до 50 000 осіб вже залучено до виробництва озброєння і боєприпасів у приватному та державному секторі, ще 100 000+ — у суміжних галузях (дані ГО «Технологічні Сили України», УСПП).

3.2.2. Втрати та виклики

Російські обстріли, бюджетні обмеження і логістичні ризики призвели до:

Знищення або пошкодження понад 30 об’єктів підприємств оборонної промисловості (за даними Укроборонпрому, 2023).
Релокації щонайменше 45 підприємств приватного ВПК за кордон (дані ТСУ, 2024).
Втрати тисяч інженерів, які переїхали до США, Канади, Польщі, Литви, де започатковують нові компанії — вже щонайменше 11 компаній FPV-дронів українського походження зареєстровано у Литві.

Таким чином, Україна втрачає не лише ринок, а й інтелектуальну власність, а також майбутнє управління глобальними ланцюгами оборонної кооперації.

3.2.3. Міжнародні аналогії

Для порівняння:

Південна Корея, створивши сприятливу внутрішню екосистему та дозволивши приватному сектору масштабуватися через експорт, за 15 років перетворилася на одного з топ-10 світових експортерів зброї. У 2022 році обсяг експорту склав $7 млрд, а у 2023 році — понад $10 млрд (SIPRI).
У Туреччині обсяг експорту зброї за 2022–2023 роки перевищив $2,4 млрд, значна частина продукції — приватного походження (Baykar, Roketsan).
В обох країнах експорт став ключовим стимулом до розвитку внутрішньої індустрії, масштабування виробництва та збереження інженерного капіталу.

3.2.4. Український потенціал і загроза деградації

Незважаючи на війну, в Україні сформувались унікальні центри технологічної інновації:

Лідерство у виробництві FPV-дронів — понад 1,5 млн FPV-дронів у 2023–2024 рр., з яких значна частина — приватними компаніями.
Серійне виробництво далекобійних БПЛА (1000+ км), морських дронів, систем РЕБ.
Розробки систем зв'язку, управління вогнем, навігації, в т.ч. із ШІ-інтеграцією.

Однак, у випадку відсутності каналів масштабування через експорт, ці компанії:

Заморожують R&D;
Згортають виробництво або переходять до контрактного моделю в інтересах іноземних компаній;
Реєструються за кордоном, де доступна фінансова інфраструктура, страхування ризиків, гарантовані контракти з НАТО.

3.2.5. Ключова роль експорту

Відкриття експортного ринку — це:

Не альтернатива, а необхідний елемент розвитку індустрії.
Єдиний спосіб зберегти високотехнологічні підприємства в Україні.
Запобіжник деградації галузі після закінчення війни, коли ДОЗ різко скоротиться.

Відсутність експорту вже сьогодні вбиває конкуренцію, адже:

Усі угоди укладаються з державою, що призводить до затримок, ручного розподілу контрактів та непрозорих пріоритетів.
Індустрія живе «від траншу до траншу», що унеможливлює довгострокове планування.

3.2.6. Висновок

Без експорту оборонна індустрія України не зможе вижити як сектор у середньо- і довгостроковій перспективі. Навіть у розпал війни ми вже спостерігаємо тенденцію до витіснення українських компаній з ринку через втрату доступу до капіталу та міжнародного ринку.

Експорт зброї — це механізм технологічного самозбереження, економічної незалежності та позиціонування України як ключового гравця на ринку безпеки XXI століття

3.3. Формування іміджу України як донора безпеки

3.3.1. Україна як експортер безпекових рішень

У ХХІ столітті глобальні позиції держав визначаються не лише економікою, а здатністю продукувати безпеку — технології, ресурси, ноу-хау, військову витривалість. У цьому сенсі Україна вже є фронтиром цивілізаційної оборони Європи, але поки не конвертувала це в геополітичний бренд.

Україна має шанс стати не «країною-жертвою», а експортером рішень з безпеки — для НАТО, країн Глобального Півдня, пострадянських демократій.

3.3.2. Україна як тестовий полігон сучасної війни

Вперше в історії велика континентальна війна стала технологічною: масове застосування FPV-дронів, штучного інтелекту, морських безпілотників, супутникових технологій, систем РЕБ, автоматизації управління вогнем.

За оцінкою американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), понад 80% тактик та інновацій, що з’явилися в Україні у 2022–2024 рр., вивчаються арміями НАТО.

За словами заступника держсекретаря США у 2023 р., «Україна — це Агентство з передових оборонних дослідницьких проєктів у реальному часі» (цит. за Foreign Policy).

Таким чином, Україна — лабораторія нової війни, і її досвід становить комерційну, освітню, військову та дипломатичну цінність.

3.3.3. Потенціал військової дипломатії та «бренду української зброї»

Українські продукти вже стають впізнаваними:

«Сі Бебі» (Sea Baby) — морські дрони, що пошкодили Кримський міст. Пройшли у світові топ-новини (Reuters, CNN, The Guardian, 2023).
FPV-дрони від Escadrone, Wild Hornets, Buntar, Culver Aviation — отримали визнання на виставках у Латвії, Польщі, Литві.
ПЗРК «Ігла» з українською модернізацією, наземні станції РЕБ, БПЛА «Пегас» — продемонстровані під час конференцій у Вашингтоні, Лондоні, ОАЕ (Defense & Security, 2024).

Участь у міжнародних заходах:

У 2024 році Україна була представлена на IDEX (Абу-Дабі), MSPO (Кельце, Польща), DSEI (Лондон), World Defense Show (Саудівська Аравія). За даними Мінстратегпрому, понад 40 приватних компаній отримали перші замовлення або пропозиції до кооперації.
У квітні 2024 року Україна підписала перший військово-промисловий меморандум з урядом Кенії про поставку дронів та ІТ-рішень для прикордонного моніторингу (джерело: Міністерство оборони Кенії, 2024).

3.3.4. Створення геополітичної ролі донора безпеки

Формування іміджу «донора безпеки» — це:

Підвищення суб’єктності України у міжнародних переговорах (безпекові гарантії, членство в НАТО);
Залучення інвестицій у ВПК — іноземні компанії готові вкладати у країну, яка не лише воює, а й виробляє рішення;
Експорт українського досвіду в країни Глобального Півдня — від Африки до Південної Америки, які шукають дешеві та ефективні рішення в гібридних конфліктах.

Приклад:

У 2023–2024 рр. українські інструктори проводили онлайн та очні навчання для військових з Естонії, Литви, Польщі, США, Південної Кореї щодо використання FPV-дронів, методів електронної боротьби, логістики на фронті (джерело: МЗС України, КМІС).

3.3.5. Виклики на цьому шляху

Нерозвинений державний наратив — бренд «Україна як донор безпеки» не артикульований на рівні МЗС, Мінстратегпрому, ОП.
Експортні обмеження заважають реалізації потенціалу (як описано в п.1 та п.2).
Недостатнє просування українських рішень через виставки, медіа, військову кооперацію.

Поки Україна не артикулює себе як джерело безпеки — її сприймають лише як «одержувача допомоги».

3.4. Стимул для інновацій: як війна формує технологічне майбутнє України

3.4.1. ВПК — головний драйвер інновацій у ХХІ столітті

Світовий досвід показує: військово-промислові потреби традиційно стимулюють проривні технології. Інтернет, GPS, реактивні двигуни, дрони, супутниковий зв’язок — усе це має військове походження.

Витрати на R&D у сфері безпеки часто перевищують навіть цивільні: наприклад, у США у 2023 р. $131,2 млрд із бюджету Пентагону спрямовано на дослідження, розробки та випробування (RDT&E).

3.4.2. Українська війна — каталізатор «воєнного технонацієбудівництва»

Після 2022 року в Україні відбулася вибухова мобілізація інженерного, ІТ- і волонтерського потенціалу.

Понад 200 компаній в Україні у 2023 р. були залучені до розробки БПЛА, РЕБ, ППО, ПТРК (джерело: Мінстратегпром).

У 2022–2024 рр. Мінцифра через «Армію дронів» профінансувала розробку понад 40 типів БПЛА, які пройшли бойове застосування.

За підрахунками Forbes Ukraine, ринок FPV-дронів в Україні у 2024 р. сягнув $1,5 млрд, більшість з яких — вітчизняні виробники

3.4.3. Виникнення унікального "військового стартап-кластера"

Сформувався новий сектор “мілтеху” (military tech) — це не просто виробництво, а екосистема гнучких інноваційних команд, часто у форматі невеликих стартапів.

Приклади:

Escadrone, Wild Hornets, Angry Birds UAV — невеликі команди, які за 3–6 місяців проходять шлях від ідеї до масового виробництва FPV-дронів.
Kvertus, Himera, KRATT, Brave1 — платформи, які впроваджують РЕБ, навігацію, ППО, мобільні рішення.
Brave1 — урядова платформа інновацій у сфері безпеки, з 2023 р. профінансувала понад 200 проєктів, з них 55 пройшли в зону бойового застосування.

За словами керівниці Brave1 Ксенії Василенко: «Ми будуємо ізраїльську модель: кожна війна — інкубатор нових технологій».

3.4.4. Прискорення циклу R&D → бойове тестування → масштабування

Завдяки реальному фронту, тестування технологій відбувається не в лабораторії, а в бою. Це зменшує традиційний R&D-цикл з років до місяців.

Приклад:

Himera G1 — українська радіостанція: розроблена за 6 місяців, випробувана на фронті, зараз — у масовому постачанні на ЗСУ.
Saker Scout — БПЛА, який автоматично розпізнає техніку та передає координати: розробка спільно з Пентагоном за участі Brave1, пройшов випробування за 2 місяці.

3.4.5. Співпраця ІТ-індустрії та ВПК

Україна має понад 300 тис. IT-фахівців, і частина з них уже долучена до:

написання ПЗ для БПЛА, ППО;
розробки систем зв’язку;
обробки супутникових даних (AI + GEOINT);
інтеграції AI в розпізнавання цілей, автономні дрони.

Дані:

За дослідженням Lviv IT Cluster, до 9% фахівців ІТ-компаній задіяні у воєнних проєктах, як full-time або волонтери (березень 2024).
Компанії, як Infopulse, SoftServe, Cossack Labs, працюють над шифруванням даних, логістикою, автоматизованими С2-системами.

3.4.6. Переваги на майбутнє

Після перемоги — експорт українських оборонних технологій та рішень.
Конверсія військових інновацій у цивільну сферу:
- автономний транспорт, дрони доставки;
- системи обліку, аналітики, контролю;
- шифрування, кіберзахист, AI-рішення для управління.
Формування українського “воєнного Силіконового Кластеру” з інституціями: Brave1, UNIT.City Defense, інкубатори.

3.4.7. Висновок

Україна у 2022–2024 рр. фактично створила новий сектор економіки — «мілтех», який може стати ядром модерної національної інноваційної системи. Як колись Ізраїль або Південна Корея, Україна може перетворити досвід війни у фундамент високотехнологічної нації.

Розділ 4. Аналіз контраргументів

Базово серед учасників дискусії є три основні контраргументи проти зняття обмежень на експорт озброєнь:

Недоцільність продажу зброї за кордон при нестачі зброї для Сил Оборони України;
Ризик витоку технологій і цінних розробок;
Ризик потрапляння української зброї до росіян.

Цей розділ присвячено розбору цих аргументів і пропозиціям деяких запобіжників, що можуть унеможливити обʼєктивні ризики, повʼязані з воєнним часом і загрозами національній безпеці України.

4.1. Критична потреба в зброї на фронті

4.1.1. Експорт оборонної продукції як інструмент фінансування зростання виробництва

Одним із ключових викликів функціонування оборонно-промислового комплексу (ОПК) України є нестабільність державного замовлення та обмеженість бюджетних ресурсів. За умов повномасштабної війни фінансування зазвичай спрямовується на пріоритетні напрямки, що створює обмеження для більшості підприємств, особливо приватного сектору.

За оцінками Центру оборонних стратегій, частка приватних виробників у сфері БПЛА станом на кінець 2023 року перевищила 85%, а у сфері електронної боротьби — 70% (ЦОС, 2023). Однак переважна більшість цих компаній не мають постійного доступу до бюджетного фінансування або передоплат від держави. Відповідно, експорт є одним із небагатьох доступних інструментів залучення валютної виручки, що дозволяє масштабувати виробництво, зберігати технологічні ланцюги та забезпечувати обсяги постачання для СОУ.

Блокування експорту, особливо у формі повної і всеосяжної заборони без винятків і механізмів пріоритезації, створює парадоксальну ситуацію: компанії, здатні виготовляти продукцію для ЗСУ, припиняють діяльність через нестачу обігових коштів.

4.1.2. Досвід інших держав: експорт під час збройного конфлікту

У світовій практиці приклади держав, які поєднували внутрішнє забезпечення війська з активним експортом, є численними. Найбільш репрезентативним є приклад Ізраїлю, де, незважаючи на постійну військову напругу та перманентні конфлікти, експорт озброєння стабільно становить понад $10 млрд на рік. Більше того, ізраїльські компанії системно використовують прибутки від комерційних контрактів для фінансування R&D і зниження собівартості власних замовлень для армії.

Аналогічно, Туреччина у період активної фази операцій у Сирії та Північному Іраку не лише не обмежувала експорт, але значно розширила його — з $2,7 млрд у 2018 до $5,5 млрд у 2023 році. Це, серед іншого, дозволило створити нові виробничі потужності та наростити незалежність від імпорту критичних компонентів.

4.1.3. Інновації та розвиток технологічного потенціалу ВПК

У коротко- та середньостроковій перспективі збереження інноваційного потенціалу вимагає наявності платоспроможного ринку збуту. Державне оборонне замовлення, як правило, орієнтоване на вже апробовані продукти та в межах чинного бюджетного процесу не створює стимулів для ризикових інвестицій у проривні технології.

У цьому контексті експорт виконує роль тестового середовища: іноземні партнери часто готові фінансувати дослідницькі розробки або виступати замовниками нетипових модифікацій. Це знижує інституційне навантаження на державу, водночас сприяючи розвитку високотехнологічних сегментів ВПК.

В умовах відсутності експорту Україна ризикує втратити значну частину конструкторських бюро, інженерного персоналу та R&D-команд — особливо у сегментах БПЛА, РЕБ, наземних платформ та програмного забезпечення.

4.1.4. Геополітичний та іміджевий аспект: вікно можливостей

З початку повномасштабної агресії РФ, багато країн глобального Півдня шукають альтернативу російській зброї. За даними SIPRI, експорт озброєнь РФ зменшився на 31% у період 2019–2023 рр., при цьому частка Китаю та Туреччини зросла відповідно на 18% і 36% (SIPRI, 2024). Україна могла б зайняти частину цієї ніші — насамперед у сегменті асиметричних технологій, бойових дронів, РЕБ, інженерних рішень, — однак адміністративні бар’єри повністю блокують цю можливість.

Таким чином, повна заборона експорту не лише втрачає потенційні ринки, але й знижує зовнішньополітичну суб’єктність України як держави, здатної генерувати та експортувати рішення безпеки.

4.1.5. Контрольоване розблокування як компромісна модель

Замість повної заборони, доцільною є модель контрольованого експорту, яка передбачає:

пріоритезацію продукції, яка не є критичною для СОУ або має надлишкові запаси;
погодження експортних контрактів через міжвідомчу комісію з участю представників Генштабу, Міноборони та РНБО;
введення механізмів попередньої оцінки впливу кожного контракту на обороноздатність;
прозорі механізми обліку, обмеження на реекспорт та контроль кінцевого споживача.

Подібні моделі функціонують у країнах НАТО і можуть бути адаптовані до умов воєнного стану.

4.1.6. Висновок

Повне блокування експорту оборонної продукції під час війни, попри очевидну логіку пріоритетності СОУ, у стратегічній перспективі має деструктивні наслідки: звуження виробничої бази, відтік кадрів, згортання інновацій, втрата ринків. Досвід інших держав, економічна логіка функціонування ВПК і поточна структура оборонного виробництва в Україні вказують на доцільність поетапного та контрольованого розблокування експорту. Такий підхід дозволить зберегти та розвинути індустріальну спроможність, забезпечити довготривалу підтримку СОУ і сформувати основу для післявоєнного оборонного відродження України.

4.2. Ризик витоку критичних технологій

4.2.1. Контроль кінцевого споживача як запобіжник витоків

У сучасній експортній практиці держав НАТО, ЄС та Ізраїлю критичним елементом є механізм end-user verification. Він передбачає не лише отримання зобов’язання від імпортера не передавати продукцію третім сторонам без погодження, а й:

аудит кінцевого користувача;
право постачальника на інспекційний візит;
санкційні положення у разі порушення умов контракту.

Ці практики можуть бути адаптовані Україною без шкоди для національної безпеки. Більше того, навіть у чинному законодавстві України (Закон "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання") закладено підстави для подібних перевірок.

4.2.2. Технологічне розділення та експорт неключових компонентів

У світовій практиці оборонний експорт майже ніколи не передбачає передачу критичних технологій у повному обсязі. Постачальники зазвичай:

обмежують доступ до вихідного програмного коду;
знижують тактико-технічні характеристики (TTC) продукції, що йде на експорт;
здійснюють експорт в модифікованому вигляді (версія Export Grade).

Українські виробники вже активно застосовують подібні підходи, зокрема у сфері БПЛА, РЕБ та боєприпасів. Наприклад, одна і та сама платформа дрона може мати варіанти з різним ступенем автономності, шифруванням та інтеграцією зі специфічними українськими бойовими платформами.

Таким чином, технологічна деградація або "спрощення" експортної версії є надійним способом запобігання витоку ключових ноу-хау.

4.2.3. Експорт як стимул розвитку технологій — а не вразливість

Поширеним хибним уявленням є те, що експорт сприяє витоку технологій, тоді як у практиці розвинених країн він є рушієм R&D та технологічної модернізації.

Комерційні замовлення часто фінансують розробку нових продуктів, створюють попит на інженерні рішення та дозволяють розосередити виробництво. При цьому контроль над критичними технологіями залишається у країні-виробнику.

Для України це особливо важливо, оскільки:

більшість технологій у сфері БПЛА, РЕБ, С2-систем, ППО є вітчизняного походження або адаптацією відкритих архітектур;
ключові елементи (навігація, захищені канали, боєголовки) або не експортуються, або замінюються на стандартизовані модулі;
контроль над IP (інтелектуальною власністю) зберігається на національному рівні.

Таким чином, експорт не обов’язково створює вразливість, якщо супроводжується належним технологічним ліцензуванням та контрактним захистом.

4.2.4. Політика багаторівневої класифікації і допусків

На рівні державної політики можна застосувати модель багаторівневої технологічної класифікації, яка:

чітко визначає продукцію, заборонену до експорту в будь-якій формі (напр. засоби радіоелектронної розвідки, компоненти ППО з відкритим протоколом);
дозволяє експорт "низькоризикових" технологій (напр. боєприпаси, механічні компоненти, ПЗ для розрахунків);
передбачає погодження на міжвідомчому рівні щодо "середньоризикових" продуктів.

Саме такий підхід застосовує США через систему ITAR (International Traffic in Arms Regulations), де рішення щодо експорту приймаються індивідуально за участі Держдепу, Пентагону та нацбезпеки. Аналогічна система може бути запроваджена в Україні без необхідності повної заборони.

4.2.5. Контрольована відкритість як елемент міжнародної довіри

Спроможність України виступати як відповідальний експортер оборонної продукції, який суворо дотримується експортного контролю, посилює її міжнародну суб’єктність. Це особливо важливо у контексті:

вступу до ЄС та НАТО (де стандарти експортного контролю — частина acquis);
залучення іноземних партнерів до спільного виробництва (які потребують впевненості у захисті IP);
розвитку двосторонніх угод про оборонне співробітництво.

Збереження практики повного блокування експорту створює ризик міжнародної маргіналізації України як суб’єкта оборонного ринку.

4.2.6. Висновок

Ризики витоку технологій та інформації внаслідок експорту є легітимним занепокоєнням, але вони не є абсолютною підставою для повної заборони експорту. Натомість інституційно зрілі держави застосовують комплекс запобіжників — від модифікації продукції до механізмів контролю кінцевого користувача. Україна може і має адаптувати подібні практики, зберігаючи стратегічну автономію та безпекові інтереси, але водночас відкриваючи шлях до економічного зростання та технологічної стійкості оборонної сфери.

4.3. Ризик потрапляння зброї або технологій до держави-агресора

4.3.1. Експортна практика держав у стані війни: прецеденти існують

Держави, що перебувають у конфліктах чи загрозливих безпекових умовах, не припиняють експорт оборонної продукції, а змінюють його модель. Наприклад:

Ізраїль, який перебуває у перманентному конфлікті з низкою сусідів і діє в умовах високого ризику передачі технологій третім сторонам (у тому числі через "ворожі" уряди), залишається одним із топ-10 експортерів зброї у світі;
У 2022 році він експортував зброї на 11,3 млрд доларів, причому майже вся продукція передавалась у формі деградованих або адаптованих версій із багаторівневим захистом;
Експортом керує Міністерство оборони Ізраїлю спільно з підрозділом контролю над чутливими технологіями (DECA), який забезпечує технічні запобіжники проти передачі ворогу.

Цей приклад демонструє: наявність воєнного конфлікту не є перешкодою до експорту — але передбачає складну архітектуру гарантій.

4.3.2. Контроль за кінцевим користувачем (end-user monitoring) і післяекспортний аудит

Україна є учасницею міжнародної системи експортного контролю (зокрема режиму Васенаар), яка вимагає жорсткої системи перевірки кінцевого користувача (End-Use Assurance).

У практиці світового експорту діють такі механізми:

End User Certificate (EUC) — юридичне зобов’язання держави-імпортера не передавати озброєння третім сторонам;
післяекспортний моніторинг (Post-Shipment Verification, PSV) — передбачає візити українських інспекторів, GPS-трекінг або періодичну верифікацію з боку третіх сторін;
використання цифрової ідентифікації (наприклад, вбудовані мітки, блоки зв’язку, що реагують на зміну користувача або місцезнаходження).

Ці практики вже застосовуються у випадках поставок західної зброї Україні, зокрема зі США, які наполягають на PSV щодо чутливої продукції.

Україна здатна вбудувати ці самі механізми у свою експортну архітектуру.

4.3.3. Фізичні і технічні засоби запобігання несанкціонованому використанню

Багато зразків сучасного озброєння мають вбудовані системи захисту від несанкціонованого використання, що фактично унеможливлює його експлуатацію після захоплення:

модулі авторизації (наприклад, електронні ключі або PUF-механізми — physically unclonable functions);
шифрування каналів зв’язку, без яких зброя або БПЛА не функціонують;
обмеження TTL (time to live) — механізм самознищення або деактивації після певного часу або умов (наприклад, виходу з дозволеної географічної зони).

Українські виробники БПЛА та РЕБ уже застосовують подібні засоби. Наприклад, дрони "Лелека" і "Фурія" мають опцію автознищення у разі втрати сигналу чи переходу в руки ворога. Експортні версії таких систем можуть додатково обмежуватися функціоналом.

Таким чином, навіть у разі фізичного захоплення продукції Росією через третіх осіб її використання буде або неможливим, або технічно неефективним.

4.3.4. Географічний і політичний фільтр імпортерів

Ризик передачі зброї Росії через країни-посередники залежить від вибору географічного ринку. У цьому аспекті критично важливим є те, що:

основний платоспроможний попит на українське озброєння — у країнах НАТО, ЄС, Азії, Латинської Америки (наприклад, Польща, Литва, США, Туреччина, Індонезія, Колумбія);
ці держави мають стійку політичну позицію щодо санкцій проти РФ та дотримання експортних режимів, а отже — мінімальний ризик передачі;
ринки з підвищеним ризиком (напр. деякі країни Африки або Близького Сходу) можуть бути обмежені або виключені з допуску через внутрішні нормативи.

Це означає, що експортна стратегія України може передбачати "білий список" країн, яким дозволено продаж, і "сірий" чи "чорний список" — на підставі політичної доброчесності та ризик-аналізу.

4.3.5. Контрольована відкритість як противага російському наративу

Повна заборона експорту на підставі гіпотетичного ризику грає на руку російському наративу про "нестабільність" України як постачальника та небезпеку її оборонної індустрії. Натомість:

контрольований, прозорий експорт із перевіреними партнерами та технічними запобіжниками формує репутацію відповідального гравця;
це створює підстави для укладання довгострокових угод, ліцензованого виробництва, кооперації в рамках НАТО;
також посилює нагляд з боку партнерів, зокрема через спільні аудити, що зменшує будь-який простір для несанкціонованих передач.

Таким чином, розумна експортна політика не лише не підвищує ризик потрапляння зброї до РФ, а навпаки — дисциплінує експортну екосистему і підвищує довіру.

4.3.6. Висновок

Хоча ризик передачі української зброї до рук противника є важливим питанням, він не є абсолютним і може бути ефективно нівельований комплексом юридичних, технічних і політичних запобіжників. Міжнародна практика, технічний прогрес та стратегічне планування дозволяють Україні діяти в рамках безпечного експорту. Повна заборона — це не гарантія безпеки, а бар’єр для розвитку, міжнародної інтеграції та технологічної модернізації.

Розділ 5. Рекомендації і напрямки змін

З огляду на перспективи експортної політики у сфері оборонної продукції, Україна може застосовувати низку інструментів, які дозволять забезпечити контрольованість процесу, знизити ризики витоку чутливих технологій, а також підвищити довіру з боку міжнародних партнерів. Збалансованим рішенням, що забезпечить розвиток українського ОПК, економіки і менеджмент ризиків є політика контрольованого експорту.

До таких інструментів можна віднести:

1. Експериментальний підхід. Запровадження тимчасових пілотних проєктів (тривалістю до 2 років), спрямованих на тестування окремих аспектів експортної політики, дозволить верифікувати ефективність нових процедур та визначити оптимальні практики. Такий підхід забезпечує гнучкість, дозволяє адаптувати механізми в реальному часі й мінімізувати ризики. У випадку з українським оборонно-промисловим комплексом, це може означати впровадження окремих постанов Кабінету Міністрів щодо дозволу на експорт обмежених партій озброєння або військової техніки до визначеного кола держав.

2. Інституціоналізація діалогу з силовими структурами. Реалізація будь-якої моделі експортної політики потребує попереднього консенсусу з представниками силового блоку (ЗСУ, НГУ, СБУ, ДПСУ тощо). Важливо сформувати в них переконання у відсутності загроз для забезпечення національної безпеки та бойових спроможностей у разі початку обмеженого експорту. Такий діалог повинен мати системний характер і базуватися на об’єктивних аналітичних даних щодо обсягів виробництва, потреб війська та надлишкових потужностей.

3. Міжнародна координація та дипломатичний супровід. З метою легітимації та політичного закріплення нової політики, важливо забезпечити стратегічну комунікацію з міжнародними партнерами. МЗС України у взаємодії з вищим політичним керівництвом повинні ініціювати діалог, спрямований на формування спільного бачення необхідності поставок українського озброєння до обмеженого кола союзницьких країн. Така узгодженість підсилює репутацію України як відповідального суб’єкта глобальної безпекової політики.

4. Орієнтація на союзників — експорт у межах безпекових угод. Компромісною моделлю є дозвіл на експорт озброєння виключно до країн, з якими укладено двосторонні безпекові угоди, або до держав-учасниць Контактної групи з питань оборони України (так званого формату Рамштайн). Подібні угоди формують правову базу для експорту надлишкової чи невикористовуваної військової продукції, мінімізуючи ризики реекспорту та неконтрольованого поширення. Важливо, що такі домовленості також передбачають індустріальне співробітництво, інтеграцію українських виробників у ланцюги постачання союзників і залучення зовнішнього фінансування.

У жовтні 2024 року Президент України Володимир Зеленський чітко висловився щодо перспектив експорту українських безпілотників: він є можливим лише до країн Рамштайну. Зокрема, наголошувалося на фінансуванні дронових програм з боку таких партнерів, як Данія (600 млн євро), а також на зацікавленості держав Балтії у закупівлі українських ракет. Міністр оборони Естонії Ханно Певкур вказував на готовність укласти відповідну угоду про постачання озброєння. Подібні приклади свідчать про наявність високого попиту, але також вимагають відповідального політичного підходу, який базується на стратегічних пріоритетах України.

21 червня 2025 року Президент України оголосив про започаткування програми Build with Ukraine і підписання влітку відповідних домовленостей про початок експорту українськиї технологій за кордон у форматі відкриття ліній виробництва в країнах Європи. У заяві йшлось про країни, що допомагають Україні, фінансують виробництво дронів і починають фінансування виробництва ракет в Україні. Україна, за словами Президента, даватиме відповідні технології і вироблятиме в цих країнах зброю: дрони різного типу, ракети і, можливо, артилерію. Однак доля експорту надлишку українського озброєння, виробленого в Україні, досі залишається невизначеним.

Таким чином, політика контрольованого експорту повинна поєднувати адаптивність, політичну узгодженість та стратегічну обережність. Її реалізація можлива лише за умови наявності інституційних гарантій, міжнародної підтримки та чіткого бачення національних інтересів у сфері оборони.

Джерела:

Royal United Services Institute (RUSI). (2023). Precedent and Potential: Ukraine as the Laboratory of Modern War. URL: https://rusi.org/explore-our-research/publications/commentary/precedent-and-potential-ukraine-laboratory-modern-war
Центр оборонних стратегій. (2023). ВПК України: пріоритети реформ та модель довгострокового розвитку (аналітична записка). URL: https://defence.org.ua/analytics/vpk-ukrainy-priorytety-reform/
Тарасовський Ю. «Камишін уточнив заяву Зеленського про виробництво 1 млн FPV‑дронів у 2024 році», Forbes Україна, 20 грудня 2023. URL: https://forbes.ua/news/tse-tilki-fpv-droni-kamishin-utochniv-zayavu-zelenskogo-pro-virobnitstvo-1-mln-bpla-u-2024-rotsi-20122023-18027
Тарасовський Ю. «У 2023 році 58 українських виробників дронів отримали держконтракти», Forbes Україна, 1 лютого 2024. URL: https://forbes.ua/news/u-2023-rotsi-58-ukrainskikh-virobnikiv-droniv-otrimali-derzhkontrakt-fedorov-01022024-18905
«Мільйон БпЛА на маленьких підприємствах: як в Україні виробляють FPV-дрони», Fakty UA, 3 лютого 2024. URL: https://fakty.com.ua/ua/ukraine/20240203-ukrayina-hoche-vygotovyty-1-mln-droniv-na-nevelychkyh-zavodah-wsj/
Букатюк У. «Как индустрия дронов, РЭБ та техніки може вирости до $100 млрд», Forbes Україна, 12 березня 2024. URL: https://forbes.ua/war-in-ukraine/rivok-bez-strakhovki-ukrainskiy-sektor-vpk-privatizuvavsya-za-chas-povnomasshtabnoi-viyni-yak-industriya-droniv-reb-ta-tekhniki-mozhe-virosti-do-100-mlrd-12032024-19718
«Курку треба годувати. Чи може Україна відкрити експорт для виробників зброї?», Економічна правда, 8 березня 2024. URL: https://epravda.com.ua/publications/2024/03/08/710903/
Stockholm International Peace Research Institute (SIPRI). (2024). Trends in International Arms Transfers, 2023. URL: https://sipri.org/publications/2024/trends-international-arms-transfers-2023
«В Україні немає заборони на експорт зброї, але влада не дозволяє цього», Економічна правда, 12 серпня 2024. URL: https://epravda.com.ua/oborona/2024/08/12/717836/
Пикало О. «Міноборони спрямує понад 44 млрд грн на FPV-дрони у 2025 році», Forbes Україна, 20 лютого 2025. URL: https://forbes.ua/news/minoboroni-ukraini-vidilit-ponad-44-mlrd-grn-na-fpv-droni-u-2025-rotsi-20022025-27349
«В Україні понад 500 компаній виробляють дрони – Федоров», Мілітарний, 26 лютого 2025. URL: https://mil.in.ua/uk/news/v-ukrayini-ponad-500-kompanij-vyroblyayut-drony-fedorov/
«Україна здатна виробляти 5 млн FPV-дронів на рік — Камишін», Hromadske, 29 березня 2025. URL: https://hromadske.ua/viyna/242310-ukrayina-zdatna-vyrobliaty-5-mln-fpv-droniv-na-rik-kamyshin
Андаліцька І. «У Міноборони розповіли, скільки FPV-дронів планують закупити у 2025», УНІАН, 10 березня 2025. URL: https://www.unian.ua/weapons/fpv-droni-ukrajina-u-minoboroni-rozkrili-grandiozni-plani-iz-zakupivli-droniv-12940614.html
Жумаділов А. «Агенція оборонних закупівель з початку року законтрактувала 1,5 млн FPV‑дронів для ЗСУ», Forbes Україна, 9 квітня 2025. URL: https://forbes.ua/news/agentsiya-oboronnikh-zakupivel-z-pochatku-roku-zakontraktuvala-15-mln-fpv-droniv-09042025-28731
«Мільйон дронів за рік – цілком реалістична ціль – Федоров», Суспільне. URL: https://suspilne.media/660184-miljon-droniv-za-rik-cilkom-realisticna-cil-fedorov/
«В Україні сотнями виробляють ударні дрони по $200, але цього все одно замало», Focus. URL: https://focus.ua/uk/digital/562833-v-ukrayini-sotnyami-viroblyayut-udarni-droni-po-200-ale-cogo-vse-odno-zamalo-forbes